Вірування — це світогляд наших предків, у якому закарбоване уявлення про Всесвіт, природу, добро і зло, а також життєвий порядок.
Для європейської фольклористики сьогодні саме вірування — один з найактуальніших напрямів дослідження. Вони слугують основою для інших жанрів народної творчості: казок, легенд, пісень, обрядів. А відтак — знання про вірування відкриває шлях до глибшого розуміння української культури в цілому.
Автори і джерела: хто вивчав українські вірування
Хто ж займався дослідженням українських вірувань? Почнемо розгляд цього питання з праці Павла Чубинського.
Павло Чубинський «Праці етнографічно-статистичної експедиції в західно-руський край»
Павло Платонович Чубинський народився 27 січня 1839 року у Борисполі. Він був етнографом, фольклористом, громадським діячем, а більшості з вас він відомий як автор слів до гімну України.
Однією з його робіт є дослідження «Праці етнографічно-статистичної експедиції в західно-руський край». Чубинський проводив його у 1869–1870-х роках на території сучасної України, що тоді входила до складу Російської імперії. Робота охопила надзвичайно широку тематику: обрядові пісні, казки, легенди, повір’я, прикмети, говірки, звичаї тощо.
Усього було написано та укладено 7 томів, у яких близько 4000 сторінок у повному зібранні. Розділи тематично поділені за регіонами і жанрами (обрядові пісні, вірування, звичаї, народна медицина тощо). Було зібрано близько 4000 обрядових пісень, понад 300 казок, повір’я, забобони, міфологічні уявлення, лінгвістичний матеріал українських говірок.
Ознайомитися з працею можна за посиланням.
Володимир Шухевич «Гуцульщина»
Наступним дослідником, надбання котрого ми розглянемо, є Володимир Іванович Шухевич. Народився він 15 березня 1849, у селі Тисмениця, Станиславівщина (нині Івано-Франківська область). Шухевич був етнографом, письменником, педагогом та громадським діячем.
П’ятитомна праця Володимира Шухевича «Гуцульщина» є однією з найглибших етнографічних розвідок, присвячених окремому українському регіону — Гуцульщині. Написана у 1897–1908 роках, ця робота охоплює всі аспекти життя гуцулів: побут, одяг, звичаї, обряди, вірування, фольклор. Вона складається з 5 томів, понад 2200 сторінок. Розділи охоплюють вірування, обряди, ремесла, релігію, фольклор й матеріальну культуру тогочасної Гуцульщини. У книзі окрема увага приділена міфологічним уявленням, віруванню в духів, русалок, чугайстрів, мольфарів, захисним обрядам і магічним практикам, народній медицині.
Ознайомитися з працею Володимира Шухевича ви можете за посиланням.
Іван Огієнко «Дохристиянські вірування українського народу»
Третім та останнім у нашій статті, але не останнім в історії, дослідником українських вірувань був Іван Іванович Огієнко — науковець, мовознавець, історик, перекладач Біблії, міністр освіти УНР та митрополит УАПЦ. Народився він 15 січня 1882, у місті Брусилів.
Його праця «Дохристиянські вірування українського народу» поєднує науковий аналіз із глибоким розумінням народної духовності. Автор не лише викладає міфологію, а й досліджує її філософію, семантику, зв’язок із християнською традицією. Складається вона з 250 сторінок, висвітлює історію вірувань, аналіз богів, культів, звичаїв, обрядів.
Іван Огієнко навіть склав такий собі український пантеон:
- Сварог — творець і владика світу
- Дажбог — бог сонця
- Велес — бог багатства
- Стрибог — бог вітру
- Купайло, Тур, Ярило — божества природи, хоробрості, любові
Також у праці розглянуто: обрядові ритуали, магічні практики, обожнення стихій та трансформацію язичницьких вірувань у християнському контексті.
Ознайомитися можна за посиланням.
Отже, українські народні вірування — це не просто спадок. Це жива пам’ять, що продовжує впливати на менталітет, культуру, мову, мистецтво й щоденне життя. Уважне прочитання джерел — праць Чубинського, Шухевича, Огієнка — відкриває цілий космос народного світобачення. Ці знання мають не лише академічну, а й практичну цінність: вони дають нам свідомість, за допомогою якої ми розуміємо звідки походимо, і куди прямуємо.
