Міфи і легенди — це не просто частина минулого, а живий спадок, що формує нашу культуру, ідентичність та світогляд. Вони виникли задовго до письма, коли люди намагалися пояснити незрозумілі явища природи, походження світу, сенс життя і смерть. Через міфи передавали знання, моральні цінності та правила співіснування.
Легенди, своєю чергою, часто пов’язані з конкретними історичними подіями чи героями, хоча з часом набули елементів фантастики. Попри науковий прогрес, ці стародавні оповіді й досі мають значення. Вони живуть у фольклорі, літературі, фільмах, відеоіграх і навіть у нашій мові. Ми продовжуємо переосмислювати старі сюжети, надаючи їм нових сенсів, або несвідомо спираємось на міфологічні архетипи в повсякденному житті. Але хто ж збирав та досліджував українські міфи й легенди?
Дослідники та джерела
Микола Костомаров «Слов’янська міфологія» 1847
Микола Іванович Костомаров народився 4 травня 1817 року у селі Юрасівка Російської імперії. Він був одним з перших істориків в Російській імперії, хто спробував обґрунтувати право українського народу на свою історію і на етнічність. Костомаров увійшов в історію як етнограф, прозаїк, поет-романтик, громадський діяч, етнопсихолог. У радянські часи його твори були під забороною.
Одна з найвідоміших його праць — «Слов’янська міфологія», яка на 382 сторінках містить важливі дослідження з фольклористики, літературознавства та історії української культури. Також книга містить окремі публіцистичні виступи.
Ознайомитися з працею можна за посиланням
Павло Чубинський «Вірування та забобони. Загадки та прислівʼя. Чаклунство» 1872
Перший том «Праць етнографічно-статистичної експедиції в західно-руський край» Павла Чубинського, під назвою «Вірування та забобони. Загадки та прислівʼя. Чаклунство» 1872 рік
Павло Платонович Чубинський народився 27 січня 1839 року у Борисполі. Він був етнографом, фольклористом, громадським діячем, а більшості з вас він відомий як автор слів до гімну України.
Однією з його робіт є дослідження «Праці етнографічно-статистичної експедиції в західно-руський край». Чубинський проводив його у 1869–1870-х роках на території сучасної України, що тоді входила до складу Російської імперії. Робота охопила надзвичайно широку тематику: обрядові пісні, казки, легенди, повір’я, прикмети, говірки, звичаї тощо.
Усього було написано та укладено 7 томів, у яких близько 4000 сторінок у повному зібранні. Розділи тематично поділені за регіонами і жанрами (обрядові пісні, вірування, звичаї, народна медицина тощо). Було зібрано близько 4000 обрядових пісень, понад 300 казок, повір’я, забобони, міфологічні уявлення, лінгвістичний матеріал українських говірок.
Повний текст доступний за цим посиланням.
Михайло Драгоманов «Малоросійські народні перекази та розповіді» 1876
18 вересня 1841 року в місті Гадячі на Полтавщині народився Михайло Драгоманов, історик, фольклорист, публіцист, громадський діяч. Його сестра – письменниця Ольга Пчілка, мати Лесі Українки.Драгоманов вважав, що головною причиною тієї хвороби, котра під’їдає всі зусилля українського народу, є відсутність незалежності. Як взірець Драгоманов часто згадував федеративні США та Швейцарію, де основою є громадське й місцеве самоврядування та гарантія природних прав і свобод людини. Через так звану політичну неблагонадійність Драгоманов був змушений емігрувати до Женеви, де очолював осередок української політичної еміграції .Саме в еміграції, у 1876 році, він видав «Малоросійські народні перекази й оповідання». Книга містить понад 200 народних переказів та казок Малоросії, яка відсортовані за розділами. Вона розповідає про явища природи, винаходи, знахарство, молитви, змови, вірування українського народу.
Прочитати працю можна за наведеним посиланням.
Іван Нечуй-Левицький «Світогляд українського народу. Ескіз української міфології» 1876
25 листопада 1838 року у Стеблеві на Київщині (нині – Черкащина) народився Іван Левицький – письменник, автор «Кайдашевої сім’ї», перекладач – разом з Пантлеймоном Кулішем та Іваном Пулюєм здійснив перший україномовний переклад Біблії. Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози, створивши ряд соціально-побутових оповідань та повістей, у яких зобразив тяжке життя українського народу другої половини XIX століття. Свої погляди на народну творчість Нечуй-Левицький як етнограф-фольклорист виклав у праці «Світогляд українського народу. Ескіз української міфології» який вийшов друком у 1876 році. У доступній формі письменник викладає свій досвід сприйняття народних традицій, віри, науки, філософії, історії.
Детальніше ознайомитися з матеріалом можна тут
Георгій Булашев «Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях : космогонічні укр. народні погляди та вірування» 1883
Георгій Булашев — етнограф та літературознавець – народився у 1860 році в селі Мала Токмачка Запорізької області. Булашев закінчив курс київської духовної академії у 1883 році та був призначений викладачем російської та церковно-слов’янської мови Києво-подільського духовного училища. Вже в ті часи користувалася популярністю його монографія «Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях».
Українська космогонія, міфологія, легенди та перекази про світотвір, про рослинний та тваринний світ, народна астрологія — загалом легенди від часів язичництва до початку минулого століття — все це ви знайдете за посиланням до праці Георгія Булашева.
Борис Грінченко «Етнографічні матеріали зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» в трьох томах та збірник «З вуст народу» 1893
Борис Грінченко – письменник, педагог, етнограф, історик, публіцист громадський діяч — народився 9 грудня 1863 року. З дитинства розмовляв російською, як і всі в родині. В 5 років навчився читати і перечитав усю батьківську бібліотеку. Але найбільше враження на нього справили «Тарас Бульба» Гоголя і «Кобзар» Шевченка. Під впливом останнього почав учити українську мову, пробував писати вірші. З 1894 року Борис Дмитрович працював у Чернігівському губернському земстві. Тут він організував єдине в Східній Україні видавництво, яке друкувало популярну літературу для народу. В той же час Борис Грінченко захопився фольклорними та етнографічними записами, видавши їх тритомною працею «Етнографічні матеріали зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях». Твори, що увійшли до книг – народні оповідання, легенди, перекази, казки, записані протягом 1878-1893 років. Ці твори записував особисто Борис Грінченко, а також його учні та збирачі фольклору. Всі матеріали розділені на 13 розділів за тематикою: явища природи, надприродні істоти, місцевості, сімейне та суспільне життя й інші.
Читати працю можна за наведеним посиланням.
Володимир Гнатюк «Нарис української міфології» та «Знадоби з української демонології» 1895
9 травня 1871 року – у селі Велеснів на Галичині (нині це – Монастириський район Тернопільської області) народився Володимир Гнатюк – один із корифеїв української науки кінця XIX – початку XX століття, фольклорист, етнограф, перекладач, літературознавець і громадсько-культурний діяч. Ще дев’ятирічним, навчаючись у місцевій школі, зацікавився фольклором і почав записувати почуті народні оповідання, пісні, колядки. Це визначило його подальший життєвий і професійний шлях. Фольклорна спадщина Володимира Гнатюка налічує 58 томів етнографічних збірок, у яких містилися 8 622 коломийки, 1 348 народних оповідань з демонології, 412 легенд, 322 колядки, 319 зразків сороміцького фольклору. Саме Гнатюк першим вивів українську фольклористику на європейський рівень. В книзі “Нарис української міфології” автор наводить дані про 108 міфологічних істот, що беруть початок у дохристиянській добі. Серед них є п’ятнадцять нарисів про головних поганських богів. З 1895 року завдяки Гнатюку у Львові починає друкуватися Етнографічний збірник , призначений для публікації фольклорних та етнографічних матеріалів з усієї етнічної території України і місць населення українців поза її межами. Але переважають публікації з західноукраїнських земель. Саме цей збірник вперше опублікував працю Гнатюка «Знадоби з української демонології».
Повний текст доступний за цим посиланням.
Милорадович Василь Петрович «Українська відьма : нариси з української демонології» 1901
13 січня 1846 року в селі Токарі Полтавської губернії народився Василь Милорадович – український фольклорист, етнограф, історик, поет та перекладач. Працював мировим суддею Лубенського повіту. Розгляд багатьох судових справ допомагав В. Милорадовичу глибше вивчити тогочасний народний побут. Тому коли Милорадович вийшов у відставку – він присвятив свій час і сили етнографії та фольклористиці. Є автором більш ніж двадцяти досліджень з історії, етнографії, фольклористики України та Полтавщини. Книга «Українська відьма. Нариси з української демонології» є захоплюючою подорожжю у світ української демонології та народної уяви. Автор зібрав унікальні народні оповідання, легенди та перекази, пов’язані з різноманітними демонологічними образами, що витримали випробування часом та збереглись у свідомості українського народу.
Володимир Антонович «Чари на Україні» 1905
18 січня 1834 року у містечку Махнівка Бердичівського повіту Київської губернії (нині це територія Вінницької області) народився Володимир Антонович – історик, археолог, етнограф. Володимир Антонович був одним із тих, хто розпочав тісне зближення галицької інтелігенції та національно свідомих діячів із Центрально-Східної України. Саме Антонович чи не першим упровадив подвійний термін «Русь-Україна» або «Україна-Русь» на позначення того, що нині зветься просто Україною. Вченого справедливо можна вважати батьком української національної історії. Він вважав, що соціальне життя народу формується згідно з провідною ідеєю цього народу, а також відповідно до рівня його самосвідомості, культури, освіти. Політичну роботу без культурних підстав вважав марною справою. Не вірив у швидкі революційні зміни, вважаючи, що лише послідовна просвітницька діяльність та піднесення свідомості народу є єдино правильним шляхом.
Петро Іванов «Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии» 1907
У 1837 році в місті Куп’янськ Харківської губернії народився Петро Іванов – український етнограф та фольклорист. За життя Петро служив у війську , з 1862 року працював учителем арифметики, а згодом наглядачем повітового училища в Куп’янську. Його етнографічні дослідження про українські народні легенди друкували в популярному на той час «Етнографічному Огляді». Найбільш відомим твором Іванова є «Жизнь и повѣрья крестьянъ Купянскаго уѣзда, Харьковской губерніи», виданий в 1907 році.
Це видання визнане одним із найкращих “народних щоденників” та вважається справжньою енциклопедією народного побуту слобожан ХІХ ст.
Володимир Шухевич «Гуцульщина» 1908
Наступним дослідником, надбання котрого ми розглянемо, є Володимир Іванович Шухевич. Народився він 15 березня 1849, у селі Тисмениця, Станиславівщина (нині Івано-Франківська область). Шухевич був етнографом, письменником, педагогом та громадським діячем.
П’ятитомна праця Володимира Шухевича «Гуцульщина» є однією з найглибших етнографічних розвідок, присвячених окремому українському регіону — Гуцульщині. Написана у 1897–1908 роках, ця робота охоплює всі аспекти життя гуцулів: побут, одяг, звичаї, обряди, вірування, фольклор. Вона складається з 5 томів, понад 2200 сторінок. Розділи охоплюють вірування, обряди, ремесла, релігію, фольклор й матеріальну культуру тогочасної Гуцульщини. У книзі окрема увага приділена міфологічним уявленням, віруванню в духів, русалок, чугайстрів, мольфарів, захисним обрядам і магічним практикам, народній медицині.
Ознайомитися з працею Володимира Шухевича ви можете за посиланням:
Іван Огієнко «Дохристиянські вірування українського народу» 1965
Іван Іванович Огієнко — науковець, мовознавець, історик, перекладач Біблії, міністр освіти УНР та митрополит УАПЦ. Народився він 15 січня 1882, у місті Брусилів.
Його праця «Дохристиянські вірування українського народу» поєднує науковий аналіз із глибоким розумінням народної духовності. Автор не лише викладає міфологію, а й досліджує її філософію, семантику, зв’язок із християнською традицією. Складається вона з 250 сторінок, висвітлює історію вірувань, аналіз богів, культів, звичаїв, обрядів.
Іван Огієнко навіть склав такий собі український пантеон:
- Сварог — творець і владика світу
- Дажбог — бог сонця
- Велес — бог багатства
- Стрибог — бог вітру
- Купайло, Тур, Ярило — божества природи, хоробрості, любові
Ознайомитися можна за посиланням.
Іван Франко «Як творилася слов’янська міфологія»
27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської області) народився поет, письменник, філософ, політик і громадський діяч Іван Франко. Саме йому судилося стати першим професійним українським політиком: першим головою першої української політичної партії – «русько-української радикальної партії». Франко мав колосальну пам’ять – знав 14 європейських мов, знав напам’ять усього «Кобзаря». Перекладав на українську в тому числі з давньої вавилонської, давньоарабської, давньогрецької, східних мов.
Ознайомитися можна за посиланням (том 37, ст. 425).
Віктор Чабаненко «Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини» 1990
Легенди про запорожців зібрані Ізмаїлом Срезневським, Олексою Стороженко, Яковом Новицьким та Дмитром Яворницьким можна прочитати у збірнику «Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини» за редакцією Віктора Чабаненка.
Віктор Чабаненко — вчений-мовознавець, фольклорист, етнограф, письменник і поет, публіцист, перекладач – народився 12 вересня 1937 року у селі Єлизаветівці Запорізької області.
Ще в студентські роки Віктор Антонович записав від матері та батька близько 400 народних пісень. Він відомий як перекладач з білоруської та німецької поезії. Загалом його перу належать близько 1200 наукових праць, більше сорока науково-популярних книг, а також поетичні збірки. До його збірки “Савур-могила. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини” входять записи народної творчості здійснені: Ізмаїлом Срезневським, Олексою Стороженком, Олександром Афанасьєвим-Чужибинським, Іваном Манжурою, Яковом Новицьким, Дмитром Яворницьким.
Ознайомитися з працею можна за посиланням.
«Українці: народні вірування, повір’я, демонологія» 1992
Дослідження Тадея Рильського, Василя Милорадовича, Петра Єфименко, Петра Іванова та інших дослідників, представлені у збірнику «Українці: народні вірування, повір’я, демонологія» 1992 року.
Ця збipкa видатних дослідників української культури знайомить із класичними зразками української етнографічної спадщини, які довгий час були вилучені з духовного життя українців. Збірка представляє дивовижний і захоплюючий світ уявлень наших предків, їхні звичаї, вірування, забобони тощо.
Володимир Галайчук, «Українська міфологія» 2016
Український науковець та етнолог Володимир Галайчук народився 29 січня 1973 року в місті Кременець Тернопільської області. В сфері його наукових інтересів — традиційна духовна культура українців, українська демонологія, календарна обрядовість. У 2016 році Галайчук видав книгу “Українська міфологія”. В ній ви знайдете легенди про потерчат і мавок, чортів і русалок, вовкулаків і чугайстрів, упирів та відьом, домовиків і лісовиків – демонологічних істот світу наших пращурів.
Переглянути твір можна за цим посиланням.
Таким чином, українські міфи й легенди — це не лише поетичне відлуння давніх часів, а й жива тканина нашої культури, у якій переплітаються вірування, моральні настанови, історичні події та образи, що формували світогляд поколінь. Завдяки наполегливій праці дослідників і збирачів, від ХІХ століття й донині, ми маємо можливість не просто читати ці оповіді, а й розуміти їх глибинний сенс, бачити в них дзеркало минулого та ключ до осмислення сучасності. Їхні записи та наукові розвідки стали своєрідним мостом між традицією та сучасним сприйняттям, допомагаючи нам зберегти цей безцінний спадок і передати його далі — так само, як це робили наші предки.
