Паремії, або інакше прислів’я та приказки — це не просто слова, це майже живі створіння, які «народжуються» в умовах тісного спілкування, коли кмітлива фраза швидше запам’ятовується, аніж довга наукова стаття. Уже в античні часи з’являлись перші записані афоризми, що настільки плавно переходили у фольклор, що сьогодні важко провести чітку межу: що є прислів’ям, а що — авторською цитатою. А як щодо українських паремій? Хто їх досліджував?

Дослідники та джерела:

Григорій Ількевич «Галицькі приповідки і загадки». Відень, 1841

Ількевич Григорій Степанович народився 13 жовтня 1803, у селі Нове Село, Жовківського округу, тепер Жовківського району Львівської області. Походив з руської греко-католицької родини. Володів польською, німецькою, російською мовами, знав латинську та грецьку мови. Починаючи з 1820 року провадив етнографічні експедиції.
Найбільш відому працю Ількевича, «Галицкіи приповѣдки и загадки» відредагували й видали брати Яків та Іван Головацькі.

Матеріали цієї праці використовували наступні покоління українських мовознавців. Зокрема нею користувався Іван Франко готуючи «Галицько-руські народнї приповідки».

Ознайомитися з працею можна за посиланням.

«Українські приказки, прислів’я і таке інше. Збірники О. В. Марковича і других», укладений Матвієм Номисом, 1864 рік.

Матвій Номис, справжнє ім’я — Матвій Терентійович Симонов, народився 17 листопада 1823 року в селі Заріг Лубенського повіту Полтавської губернії (тепер Оржицький район Полтавської області). Навчався в Переяславській духовній школі, Полтавській гімназії та Київському університеті, після чого працював учителем і чиновником у різних містах, зокрема в Санкт-Петербурзі, Пскові, Катеринославі та Житомирі. У 1864 році під псевдонімом Номис він видав збірник «Українські приказки, прислів’я і таке інше», який став одним із найповніших зібрань українського усного фольклору. Згодом обіймав посаду директора Лубенської чоловічої гімназії, а також голови земства та мирового судді в Лубнах. Помер 26 грудня 1900 року.
Опанас Васильович Маркович, один зі збирачів українських паремій народився 8 лютого 1822 року в селі Кулажинці (тепер Полтавська область, Україна). Він був етнографом, фольклористом, громадським діячем та членом Кирило-Мефодіївського братства. Опанас — один із перших, хто систематично збирав український фольклор та етнографічні матеріали, до речі робив він це зі своєю дружиною Марією Вілінською, більш відомою для нас як Марко Вовчок.

У 1847 за участь у Кирило-Мефодіївському братстві дослідника було арештовано та заслано до Орла. Попри заслання та переслідування, Маркович продовжував культурну діяльність і мав великий вплив на становлення української національної свідомості. Саме видання складається з 2-х частин: перша містить власне паремійний матеріал (20 розділів), а друга — загадки, загалом має близько 15 000 записів.

Ознайомитися з працею можна за посиланням.

Олександр Сементовский «Маларосийские и галицкие загадки» Київ, 1851 та «Малорусские загадки» СПб., 1872

Олександр Максимович Сементовський народився у 1821 у Семеногірці, Полтавська губернія. Він – український краєзнавець, етнограф, видавець, бібліофіл та журналіст із козаків Переяславського полку Гетьманщини.

У своїх працях він зібрав чимало українських загадок, ознайомитися з якими можна за посиланням.

Павло Чубинський «Праці етнографічно-статистичної експедиції в західно-руський край»

Павло Платонович Чубинський народився 27 січня 1839 року у Борисполі. Він був етнографом, фольклористом, громадським діячем, а більшості з вас він відомий як автор слів до гімну України.

У 1872 та 1877 роках у Санкт-Петербурзі побачили світ перший і другий випуски першого тому «Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край», організованої Імператорським Російським географічним товариством під керівництвом Павла Чубинського. Перший випуск (1872) мав назву «Вірування та суеверія. Загадки і пословицы. Колдовство», другий (1877) — «Пословицы, загадки, колдовство». Кожен том обсягом 468 сторінок.

Ці видання — справжній скарб для дослідників української культури XIX століття. Тут зібрано не просто прислів’я та загадки, а й докладні описи народних вірувань, забобонів, обрядових практик і чаклунських уявлень. Чубинський поєднав систематизацію пареміологічного матеріалу з живою картиною побуту і духовного світу українців того часу. Завдяки цьому читач може одночасно поринути в народну мудрість, побачити, як люди розуміли світ навколо, і як магія та традиційні вірування впліталися в повсякденне життя. Ці випуски стали фундаментальним джерелом для етнографів і фольклористів, заклавши основу для наукового вивчення українського фольклору та духовної культури.

Усього було написано та укладено 7 томів, у яких близько 4000 сторінок у повному зібранні. Розділи тематично поділені за регіонами і жанрами (обрядові пісні, вірування, звичаї, народна медицина тощо). Було зібрано близько 4000 обрядових пісень, понад 300 казок, повір’я, забобони, міфологічні уявлення, лінгвістичний матеріал українських говірок.

Ця праця стала явищем в історії української культури. У ній системно викладено величезний масив народних знань, у тому числі паремій, які сьогодні вивчаються і осмислюються в новому світлі.

Ознайомитися з працею можна за посиланням.

Олександр Потебня «Из лекций по теории словесности. Басня. Пословица. Поговорка» Xарків, 1894

Олександр Опанасович Потебня народився 10 вересня 1835 року на хуторі Манів, поблизу села Гаврилівки Роменського повіту Полтавської губернії (тепер село Гаврилівка Роменського району Сумської області). Потебня — видатний український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф, літературознавець, педагог, громадський діяч, доктор філології, професор.
Перше видання було опубліковано 1894 року в Харкові. А українською мовою воно побачило світ як третє видання у 1930 року теж у Харкові. Робота Потебні є важливою для розуміння його поглядів на народні жанри та літературу в цілому.

Ознайомитися з працею можна за посиланням.

«Галицько-руські народні приповідки» Івана Франка

27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської області) народився знаменитий поет, письменник, філософ, політик і громадський діяч Іван Якович Франко. Саме йому судилося стати першим професійним українським політиком: першим головою першої української політичної партії – «русько-української радикальної партії». Франко мав колосальну пам’ять – знав 14 європейських мов, знав напам’ять усього «Кобзаря». Перекладав на українську в тому числі з давньої вавилонської, давньоарабської, давньогрецької, східних мов.
За 40 років активного творчого життя написав понад 6 000 творів загальним обсягом понад 100 томів. Кожних два дні з-під його пера виходив новий твір. Усього за життя Франка окремими книгами і брошурами було видано понад 220 видань, зокрема, понад 60 збірок.

«Галицько-руські народні приповідки» були надруковані з 1901 по 1910 роки, в шести томах «Етнографічного збірника», який видавало Наукове товариство ім. Шевченка у Львові. На сьогодні це найбільше зібрання українських прислів’їв та приказок.

Ознайомитися з працею можна за посиланням.

Збірник «Загадки», упорядкований Іваном Березовським

Березовський Іван Павлович народився 27 липня 1923 року в Криничках (Дніпропетровська область). Він є автором понад 200 наукових праць та 30 книг з української народної творчості. Особливо його цікавили загадки, він навіть розробив власну класифікацію.
Збірник містить понад 2000 різних загадок про явища природи, рослинний і тваринний світ, господарське та духовне життя людини.

Ознайомитися з працею можна за посиланням.

Три томи з серії «Прислів’я та приказки», упорядковані Михайлом Пазяком

Михайло Михайлович Пазяк народився 29 вересня 1930 року в селі Ілемня Долинського повіту Станіславського воєводства (тепер село Ілемня Рожнятівського району Івано-Франківської області). З дитинства захоплювався фольклором, слухаючи пісні та розповіді від родини. Підлітком пережив жахи війни та повоєнного терору. Після закінчення середньої школи в Рожнятові навчався в Чернівецькому університеті, де здобув фах філолога. Вивчав малі жанри українського фольклору. Упорядкував та видав збірники «Українські прислів’я та приказки» (1976; 1984), «Прислів’я та приказки». Перевидав у 1993 році збірник «Українські приказки, прислів’я і таке інше» М. Номиса з передмовою та науковими коментарями.

Михайло Пазяк упорядкував тритомну серію «Прислів’я та приказки» (1989–1991), що систематизувала український фольклор малих жанрів і включала численні прислів’я та приказки з усіх регіонів України. Ця серія стала важливим науковим джерелом для дослідження української пареміології та культурної традиції.

«Загадки Явдохи Зуїхи», Гнат Танцюра. Упорядник, передмова, редагування — Миколи Дмитренка Київ,1996

Гнат Трохимович Танцюра народився 10 червня 1901 у селі Зятківці, нині Гайсинського району Вінницької області. Він був українським фольклористом, етнографом, краєзнавцем і педагогом. Зібрав понад 2500 українських пісень (із мелодіями).
Чому книга називається саме так? Явдоха Зуїха була українською народною співачкою, фольклористкою. Володіла феноменальною пам’яттю, хорошим природним голосом і своєрідною манерою виконання. Танцюра записав зі слів Явдохи 1008 народних пісень, близько 400 прислів’їв і приказок, 156 казок та інші фольклорно-етнографічні матеріали. Її пісенний репертуар опублікований окремою збіркою. Книга має неймовірну цінність не тільки для дослідників, але й для нас з вами.

Ознайомитися з народною мудрістю від Явдохи можна за посиланням.

«Українські народні загадки» Упорядкування, передмова М.Дмитренка. К, 2003.

Микола Костянтинович Дмитренко народився 1 січня 1956 у селі Зятківці, Гайсинський район, Вінницька область. Він прихильник концепції безсмертя фольклору через творчість кожної людини, а особливо через естетично розвинутого носія (наприклад, Явдоха Зуїха).

Підсумовуючи, можна сказати: паремії — це унікальний пласт мовної культури, що «живе», не старіє та навіть адаптується під нові реалії. Як казали наші предки, де слово — там і сила, і нехай кожне українське прислів’я продовжує служити нам дороговказом у мінливому світі!