Міфологія – це не лише могутні боги та запаморочливі богині.У віруваннях українців особливе місце займають істоти так званої «нижчої» міфології. Вони ховаються по кутках домівок, підстерігають легковажних мандрівників на роздоріжжях і бешкетують з неуважними дітьми. Але все ж часто допомагають по господарству, оберігають помешкання і застерігають від біди.

Діана Будкевич, журналістка та дослідниця міфології світу, вирішила відправитися назад у минуле, до містичного українського села, аби побачити, кого з наших, рідних, міфоістот зможе там зустріти!

Я – у рідному поліському краї. Щоправда, задовго до того, як тут виростуть міста і простір наповниться шумом автомобілів. Зараз тут благодатно тихо. Велике село розкинулося ген до молодого лісу, де крізь гомінку зелень біжить, вигинаючись, річка. Білі низенькі хатки принишкли в заростях кущів і вербового гілля. Де-не-де чути плескіт води у криниці, гельготіння гусей і переливи дівочого сміху. Село не спить, хоча так і здається – воно готується до Зелених свят, до Трійці. Я вчасно сюди потрапила, бо ж то – найбільш магічний час! А ось вже й бачу хатку, де господарі прихистять мене на період моєї міфо-мандрівки.

Той, хто живе на горищі.

У маленькій хатинці метушиться господиня. Вона чекала на мене і вже поспіхом розставляє на столі наїдки. От тільки біда – не може відшукати ложки! Цікаво, куди вони могли подітися, питаю стурбовану жінку. «Та вже ж знаю куди – то все наш домовик бешкетує!» Виявляється, цей домашній дух просто обожнює ховати дрібниці у домі. Але насправді великих збитків він не завдає. Якщо хатина чистенько прибрана, а на підвіконні для нього господарі залишають ложку каші чи щось солоденьке на ніч, то домовик навпаки – допомагає сім’ї у дрібних справах. То двері полагодить, аби не скрипіли, то вогонь, який з печі виривається, погасить, аби пожежі не трапилося. Ось таким непослідовним і смішним може бути домашній дух!

Щойно ми з господинею починаємо про нього говорити, аж раптом на горищі щось падає на підлогу. Я злякано, підозріло дивлюся догори, а потім на жінку. Вона таємниче посміхається. «Бач, домовик вовтузиться! Він у нас там, на горищі і живе» – розповідає господиня, поки відрізає шматок сиру і кладе його на підвіконня. Виявляється, цей дух живе саме там, під дахом. А коли йому набридає сидіти у верхній темній кімнаті, може переселитися у комин або на покуття, до вікна. Але от жити він там буде тільки, якщо в печі буде чисто і охайно. От який чепурний дух! Мені стає спокійніше, бо, здається, не такий він і страшний, як я собі уявляла. Хоча люди й побоюються різних надприродніх істот і вірять, що вони – від нечистого, втім, не проганяють домовиків з дому. Вони знають, що якщо бути з ним лагідним, то і він нічим не зашкодить. Може, він і не чорт, а янгол неприкаяної душі?

Якщо хатина чистенько прибрана, а на підвіконні для нього господарі залишають ложку каші чи щось солоденьке на ніч, то домовик навпаки – допомагає сім’ї у дрібних справах.

Поки вечеряю і розмірковую, вечоріє. Господиня починає нашіптувати молитви. Вона – знахарка. Ну і як я одразу не здогадалася? Адже саме у тих, хто вміє розмовляти з духами, водяться домовики. До простих людей вони не йдуть. Єдиний спосіб завести й собі домовика – «вигодувати» його з недорозвиненого курячого яйця. Але і це – нелегка справа. Те яйце потрібно носити під пахвою дев’ять днів і дев’ять ночей. А після того зі шкарлупи вилупиться годованець. Це – домовик, але трохи зліший і бешкетливіший. Він – невидимий, але це і добре, бо якщо вже з’явиться перед тобою – знай, трапиться щось погане.

Добре, що у цій хатині живе милий і спокійний домовик! Знахарка розказує, що він з’явився ще задовго до її народження, ще коли її бабуся, теж чаклунка, побудувала собі дім. А коли переїжджала у нову хатину, то запросила домовика з собою. А просити треба було гарненько, бо дуже вже неохоче покидають домашні духи місце свого народження. Вона для нього спекла велику хлібину і лагідно примовляла, доторкаючись до печі, аж поки домовичок не погодився перебратися у іншу домівку. Господиня розказує, що цей домашній дух передала її бабця у спадок, тож живе він вже більше, ніж сто років!

За такими розмовами нас застає ніч. Жінка готує мені постіль біля печі. Ніч заколисує мене, аж раптом чую гуркіт на горищі. Я вже знаю, що то – домовик, тому перевертаюся на інший бік і провалююся у сон. Але мені стає все важче дихати! Я відчуваю, наче на мене хтось налягає і душить! Несподівано невидима сила підіймає мене над ліжком і переносить в інший кут хати! Відкриваю очі і бачу чоловіка у військовій формі, з блискучими гудзиками і дуже схожого на господаря хати. Отак мені являється домовик! Він розізлився через те, що я, чужа в цьому домі, насмілилася переночувати на його улюбленій лежанці! Тому він і показав себе мені у подобі воєнного – щоб налякати! А тепер домовик хутко втікає назад на горище, вже у вигляді білого кота. А я перелякано вибігаю з хати!

Той, хто блудить.

Спати сьогодні я вже точно не буду. Тож краще прогуляюся до прохолодного лісу. Поки сповільнюю ходу, розглядаю чудернацьку природу, її красу і недоторканність. Не помічаю, як проходжу під зігнутим у дивній формі деревом. Здається, в нього ще нещодавно вдарила блискавка, бо ж гіллячя – покручене і обвуглене. Поки роздумую про силу стихій, раптом опиняюся біля ще одного зламаного крисланя. Чекайте… Здається, то те ж саме дерево! Мене підганяє нечітке усвідомлення і я починаю швидко бігти! І знову через декілька хвилин опиняюся там, звідки й розпочала мандрівку до лісу!

Ну ось, до мене вчепився блуд! Це нечиста сила, яку не побачиш, але яка дурить людину. Як шкода, що у мене немає коней – вони б не піддалися такій легковірності, як я, і точно вивели б мене з замкнутого кола. Боюся, що тепер доведеться увесь день так блудити! Я сварюся подумки, бо ж колись точно пам’ятала, що блуд «водить» саме в глибоких темних лісах. Аж раптом стає ще страшніше! Дерева враз виростають до небес, а далекі хатинки стають гігантськими.

Треба терміново позбавлятися від цієї нечисті! Починаю гарячково згадувати усі способи: хрещуся лівою рукою, знімаю одяг і вдягаю його навиворіт, а ще перевзуваю черевики з правого на лівий. Мені стає спокійніше, я відчуваю, що блуд відступає. В тіні світанкового лісу дихається вільніше.

Вічні лісові суперники.

Зелене соковите листя наспівує на вухо свою шурхотливу пісню. В його тремтінні вчувається по-дитячому ніжний сміх і звуки легких кроків. Ой ні, це не листя витанцьовує ритм! Я іду на клич якоїсь таємничої забави, пробираюся все ближче до джерела веселощів та танців, відхиляю гілля і бачу… Хоровод зеленокосих дівчат! Вони ледве торкаються землі своїми прозорими ніжками, підіймаючись над травою навшпиньки. Дівчата зовсім юні, навіть нехрещені, бо на їхніх шиях не помічаю срібних ланцюжків з хрестиками. Їхні сиві погляди помічають мене і нечутно закликають до танцю. Якась неймовірна сила тягне мене до виру ігрищ, і мені так хочеться піддатися! І саме в ту мить, коли я простягаю руку одній з цих лісових фей, з глибини хащів вистрибує справжній велет. Дівчата враз зупиняють хоровод і з жахливим криком розбігаються хто куди. Я тільки встигаю помітити, що замість спин у них – зяючі чорні діри! Мавки! Хто ж врятував мене від страшної долі? Зелений гігант з доброю усмішкою бере мене за руки і веде в танок. Мені спокійно, бо я знаю, що вже за хвилину він відпустить мене і знову помандрує шукати злих істот лісу в оболонці звабливих красунь. Бо ж це – лісовий бог, Чугайстер, який полює на самих мисливиць за людськими душами. Пощастило так пощастило!

Чугайстер лісовий дух

Чорт з одним крилом.

Нарешті ясний день. У пообідню пору не так страшно, навіть у лісі. Тим паче, що я вже переходжу його межу і опиняюся поблизу широкого поля. Біля дороги шурхотить річечка і мені враз хочеться занурити босі ноги у її прохолодні хвилі. Але для цього треба пройти ще одне магічне місце – роздоріжжя. На ньому може причаїтися істота, яка теж полюбляє купатися, а ще – закручувати воду у вихор. Щоб уникнути зустрічі з нею, я вирішую швиденько перебігти межу шляху. Але й ця істота – не проста! Завійниця враз підхоплює мене на своєму одному крилі і жбурляє додолу! Я не можу поворухнутися, а вихор вже летить до річечки і гучно сміється. Добре, що я знаю, що мені не можна сміятися і не можна зронити ні слова. Бо ж розізлю завійницю ще дужче! Як шкода, що поряд немає моєї господині-знахарки, яка може «змовити підвій», викачати його магічним яйцем. Доведеться самій виплутуватися з неприємності. Я напружуюся чимдуж, нахиляюся до землі, піднімаю камінець і щосили жбурляю навздогін вихору! І хоча він й не влучає, але я звільняюся з чар!

Ті, що водять Навське весілля.

Переді мною свої золоті житні крила розкинуло неспокійне поле. Вітер забавляється з колоссям і я бачу, як між сяйливих пагонів танцюють дівчата. Вони гарно вбрані, з вінками і розпущеним волоссям. Юнки тримаються купи й ніколи не бавляться на самоті. Кожна дівчина – мов наречена, у весільній сукні. Як граційно вони танцюють, як весело сміються і граються з волошками! І яка я здивована, що бачу їх! Адже русалок можуть вгледіти лише найдостойніші! А хто вже побачив, то нікому не повинен розповідати про це – і тоді станеш щасливим. Пригадую, що русалки можуть давати людям й мудрі поради, але я не наважуюся до них підійти. Ці духи поля колись були мерцями – дівчатами, які померли на Зелені свята, або яких засватали, але не взяли заміж. А раптом вони захочуть залоскотати мене чи затягнути в річку? Я роздумую, бо ж зараз – Троїцький тиждень, коли до русалок підходити – зась. В цей час вони водять своє Навське весілля й можуть гуляти не лише у полі чи на кладовищі, а й у селі. Тому ці три дні краще не спати вдень надворі, не можна й діток купати, і піч мастити. Аби вберегтися від русалчиних чарувань, треба намастити себе і дітей аїром чи м’ятою або носити з собою татарське зілля. Ох, як шкода, що зараз я не маю цих трав! Але цікавість моя бере верх над страхом, тож я сміливо ступаю до русалок у коло. Впевненість мою підкріплює й знання про те, що я зможу втекти просто перебігши дорогу. Бо ж, як відомо, ці довгокосі духи не можуть переходити межу чи шлях.

Ох, як полохаються дівчата, щойно помітивши мене! Раптом налітає страшний вітер – то вітровій, який завжди супроводжує русалок! Красуні враз стають лякахами – зайчиками, котиками, і біжать, щоб настрашити мене! Я блискавкою лечу до дороги!

Ох і пригоду я затіяла! Пора повертатися додому! А з міфічними істотами зустрінуся якось іншим разом!

Діана Будкевич 

Шанувальниця скандинавської міфології, дослідниця міфології світу, власниця міфоблогу @mifomandry, журналістка